СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА 10 КЛАС РІВЕНЬ СТАНДАРТУ

АВТОРСЬКІ УРОКИ

ТРАДИЦІЇ І НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ – ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

 

УРОК № 26

Тема. Із поезії французького символізму. Символізм як літературний напрям останньої третини XIX — початку XX ст. Основні естетичні принципи та поетичне новаторство символістів. Творчість П. Верлена. Вірші «Забуті арієти», «Так тихо серце плаче...», «Поетичне мистецтво»

 

Мета: поглибити знання учнів про символізм як літературний напрям; актуалізувати знання про естетичні принципи символізму, сугестію; ознайомити учнів із матеріалом про життєвий та творчий шлях французького поета П. Верлена; поглиблювати навички аналізу поетичного тексту, виразного читання; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення; сприяти розширенню читацького кругозору школярів; виховувати кращі людські якості.

Обладнання: підручник; портрет П. Верлена; виставка творів символістів; тексти віршів П. Верлена (у перекладах на вибір учителя або учнів); виставка репродукцій картин імпресіоністів (на вибір учителя); словник літературознавчих термінів, тлумачний словник.

ХІД УРОКУ

I. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда.

— Згадайте визначення символізму як літературного напряму. (Символізм (грец. sуmbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій раннього модернізму, в якій замість художнього образу, котрий відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної Істини».)

— Назвіть ознаки символізму як літературного напряму.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НОВИХ ЗНАНЬ, ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ТА НАВИЧОК

1. Лекція вчителя.

(У процесі лекції учні записують тези.)

Як відомо, символізм виник у Франції в 60-70-ті роки XIX ст., звідки й поширився в інші країни.

На думку літературознавців, символізм формується на проголошеному Ш. Бодлером законі «відповідностей», що проникають у безмежний, постійно оновлюваний світ, де відбувається «активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє», їх синтез.

В основу естетичної системи символізму покладено символ як засіб уникнення повсякденності, досягнення ідеальної сутності світу — Краси.

Великий вплив на розвиток естетичної концепції символізму справив німецький романтизм, філософія А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Соловйова.

У французькому символізмі виділяють три етапи:

I — 70-ті — друга половина 80-х років XIX ст. — період становлення напряму;

II — 80-90-ті роки XIX ст. — період активного розвитку символізму;

III — кінець XIX — початок XX ст. — спад символістського руху.

У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; в Австрії — Р. М. Рільке; у Росії — В. Брюсов, А. Бєлий, О. Блок. В Україні символізм представлений творчістю плеяди талановитих поетів, які утворили цікаві угруповання, наприклад: «Молода муза», «Українська хата», «Митуса»» та ін. Ідеї французьких символістів мали вплив на М. Вороного, Олександра Олеся, О. Слісаренка, Д. Загула, Б. Лепкого, П. Карманського, П. Тичини та ін.

Одним із зачинателів французького символізму став поет Поль Верлен, хоча сам він і заперечував свій зв’язок із символістами.

 

2. Повідомлення підготовленого учня.

Життєвий та творчий шлях П. Верлена

Поль Верлен посідає особливе місце серед видатних французьких ліриків кінця XIX століття. Проголошений «королем поетів» і шанований як визнаний майстер символічного напряму, він, проте, не був ні його лідером, ні теоретиком.

Французький письменник А. Франс назвав П. Верлена «найбільш оригінальним, грішним, містичним, найбільш натхненним і справжнім серед сучасних поетів».

Життя цього поета сповнене вічних пошуків, протистояння долі, злетів і падінь.

Народився Поль-Марі Верлен 30 березня 1844 року в сім’ї капітана саперних військ. Дитинство поета було щасливим: обожнюючи свого єдиного і довгоочікуваного сина, батьки (особливо мати) в усьому йому потурали. Після відставки батька родина переїхала до Парижа.

Навчався Верлен в ліцеї Бонапарта, де почав писати вірші. Закінчивши у 1862 році ліцей, юнак вступив на юридичний факультет університету. Але захоплення юриспруденцією досить швидко минуло. Окрім того, матеріальний стан родини похитнувся, і в 1864 році Поль Верлен влаштувався дрібним службовцем до страхового товариства, потім до мерії одного з паризьких районів, а згодом — до міської ратуші.

Один із ранніх своїх віршів під назвою «Смерть» Верлен 1858 року надіслав В. Гюґо. У 1863-му поет надрукував сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення юнака групою «Парнас». У 1866-му вже вісім його віршів з’явилися в збірці «Сучасний Парнас». У тому ж році Верлен власним коштом видав збірку «Сатурнічні поезії», значну частину яких склали вірші, написані під помітним впливом Ш. Бодлера, Т. Готьє і парнасців. Однак твори «Сатурнічних поезій» вже мають ознаки оригінального верленівського стилю: меланхолійність інтонації, здатність передавати таємні порухи душі, її «музику». Збірка присвячена тим, хто народився «під знаком Сатурна», усім, «хто нещасливий на землі, кого тривожить бентежна уява, хто приречений на земні, а можливо, і на віковічні страждання». Саме таким бачив поет себе й свого читача, сподіваючись на його співчуття. Поет захоплено говорить про твори та предмети мистецтва. Але в його сприйнятті світ не є холодно-гармонійним і прекрасно-байдужим, яким він поставав у «парнасців». Створені Верленом пейзажі здебільшого зображують осінь, захід сонця, сутінки («Осіння пісня», «Сонце на спаді», «NеVеrmorе»). Ліричний герой цих віршів статичний, у його застиглості відчутне щось фатальне.

У другій половині 60-х років Верлен приєднався до групи «Парнас». Він цікавиться риторикою, вивчає іноземні мови, відвідує літературні салони.

1868-го побачила світ збірка «Вишукані свята», присвячена темі мистецтва. У збірці Верлен використав характерний для «парнасців» прийом створення пейзажу: не враження від живої природи, а її відображення в живописі надихають поетичні рядки. Поета захоплюють картини Ватто, Фрагонара, Греза, проте замальовки природи набувають суто верленівського характеру «пейзажу душі», вони підпорядковані тут основному художньому завданню — виявити відтінки стану душі ліричного героя. Дами й кавалери, які з’являються в книзі, не живуть у реальному світі, а існують як гра уяви, примхлива вистава на тлі витонченого «пейзажу душі»: «Твоя душа — витворний краєвид, / Яким проходять з піснею і грою / Чарівні маски, радісні на вид, / Та сповнені таємною журою».

Схвальні відгуки на обидві збірки дали А. Франс і В. Гюґо, відзначивши своєрідність таланту молодого поета, який, на їхню думку, був «не схожий на своїх сучасників». Однак широка публіка не зрозуміла віршів П. Верлена, тому поетові довелося пройти довгий шлях до своєї популярності.

У 1869 році Верлен познайомився з Матільдою Мот’є де Флервіль, яка стала його дружиною. Після заручення у червні 1869 року почав працювати над збіркою «Добра пісня», котру присвятив своїй нареченій. Книга, що вийшла 12 червня 1870 року, за два місяці до вінчання, стала весільним подарунком Матільді.

У дні революції 1871 року Верлен приєднався до Комуни і брав участь у роботі бюро комуністичної преси в революційному уряді. У спогадах митця є такий запис: «Я все ж із самого початку любив цю революцію, яка була мирною і якій небезпечно близькою була приказка: “Якщо хочеш мати мир, готуйся до війни”».

Після 1871 року верленівська меланхолія поглиблюється. Відіграють свою роль і поразка Паризької Комуни, і особисте життя, що дало тріщину.

У лютому 1871 року Верлен одержав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від нікому ще не відомого 18-річного поета Артюра Рембо з кількома його віршами. У своєму листі-відповіді Верлен запросив молодого поета до Парижа. Після знайомства поета з Артюром Рембо родинні відносини перетворюються на справжню драму. Суцільний нігілізм і анархізм цього юного генія підштовхують Верлена до більш рішучого розриву з поетичною традицією.

Поети вирушають у мандри до Бельгії, Англії, знову повертаються до Бельгії. Між ними відбувається кілька суперечок і примирень, аж поки в липні 1873 року не вибухає кульмінаційна сварка. Верлен стріляє в Рембо з револьвера й легко ранить того в руку, за що його заарештовують, а згодом засуджують до двох років ув’язнення. На волю поет вийде тільки у січні 1875-го.

Випуском четвертого збірника «Романси без слів» (1874), що являв собою ліричний щоденник, у якому описувалися враження від подорожі Бельгією та Англією, Верлен керував із в’язниці.

«Романси без слів» — найвище поетичне досягнення Верлена. Знову, як і в перших збірках, звучать ноти суму й меланхолії, нетривалого забуття й печалі. Окремі вірші збірки нагадують пейзажі художників-імпресіоністів, часом у них усе ніби вкрите сірою імлою або розчинене в тумані. При цьому чітко виявляється притаманна поезії межі століть тенденція до синтезу словесних і живописних образів, використання образотворчих художніх можливостей мови. Прислухаючись до монотонного шуму дощу, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет зливається душею з печальним і таємничим світом. Навколишні предмети не існують для нього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря: «Зеленаво й малиново / У непевнім світлі лампи / За вікном все знову й знову / Мерехтять пригорки й рампи...».

«Романси без слів», імпресіоністичні за своєю природою, складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчні, сатиричні) безслідно зникають. Але пейзаж тут незвичайний — це знов-таки «пейзаж душі». Природа й душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає водночас людиною. Так Верлен стає визнаним майстром імпресіонізму.

 

3. Словникова робота.

Імпресіонізм (фр. іmрrеssion — враження) — течія раннього модернізму, яка відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

 

4. Лекція вчителя.

(У процесі лекції можна продемонструвати репродукції картин художників-імпресіоністів.)

Імпресіонізм як літературно-мистецький напрям

Імпресіонізм виник у Франції в другій половині XIX століття, насамперед у живописі. Назву напряму дала картина К. Моне «Імпресія. Схід сонця» (1873).

Найвідоміші представники імпресіонізму в малярстві: К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега, К. Піссарро та ін. Своїм головним завданням вони вважали найприродніше зображення зовнішнього світу, витончене відбиття своїх миттєвих вражень і настроїв.

Імпресіонізм став плідним напрямом і в музиці, йому віддали перевагу М. Равель, К. Дебюссі, Дж. Пуччіні, М. де Фалья та ін.

У літературі представниками цього напряму були брати Гонкури, Гі де Мопассан, П. Верлен (Франція); С. Цвейг (Австрія), М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна) та ін.

У поезії імпресіонізм близький до символізму.

Риси імпресіонізму:

—  головним є відчуття, враження, мінливі почуття особистості, миттєві стани душі;

—  суб’єктивність зображення, підкреслений ліризм;

—  різнобарв’я тропів, що створюють певний настрій, посилюють емоційність почуттів і вражень;

—  фрагментарність описів (мить, епізод внутрішнього буття);

—  гра кольорів та відтінків, світла й тіні;

—  злиття звуків і кольорів, слів і звуків, слів і барв тощо;

—  вишукана мелодика творів;

—  витонченість поетичного письма.

 

5. Продовження повідомлення підготовленого учня.

Під час перебування у в’язниці Верлен дізнався, що його дружина порушила справу про розлучення. Коли поет вийшов на волю, його зустрічала тільки старенька мати.

Відчуваючи самотність, Верлен шукає підтримки з боку А. Рембо, з яким зустрівся у Штутгарті. Ця зустріч виявилася останньою для кожного з них. Через деякий час, повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і вчинили бійку. Після цього випадку друзі вже ніколи не бачилися. и У 70-80-х роках Верлен звертається до Бога. Саме тоді він зрозумів, у чому слід шукати ту силу, що здатна протистояти ницості життя, загальній зневірі. Релігійні настрої позначилися на його збірці «Мудрість» (1881), в якій поет прагнув розв’язати конфлікт між «життям» і «мистецтвом».

Упродовж 1875-1877 років П. Верлен мешкає переважно в Англії, багато працює.

1884 року виходить збірка «Колись і недавно» та книга літературно-критичних статей «Прокляті поети». У цій книзі Верлен дав вичерпну характеристику найновішої школи поетів-символістів і визнав геніями зовсім невідомих у той час С. Малларме, А. Рембо, Т. Корб’єра та ін. Успіх «Проклятих поетів» викликав цікавість публіки і до самого Верлена — поет отримав змогу видавати свої твори та одержувати за них гроші. А доти він вів злиденне існування.

«Найперше — музика у слові!» — під таким гаслом відбувалася еволюція поета. Естетичні принципи митця, що набули довершеної форми, чітко виразилися у збірках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісня для неї» (1891).

Вірші Верлена стали надзвичайно популярними. У 1891 році на традиційній церемонії обрання «короля поетів» найбільше голосів було подано за Верлена. До поета прийшла довгоочікувана слава. На жаль, визнання прийшло занадто пізно. Верлен — у пастці злиднів, він часто хворіє.

1892 року вийшла збірка «Таємні обідні», що була присвячена пам’яті Бодлера. Останній прижиттєвий збірник Верлена «Епіграми» побачив світ 1894 року.

У творчому добуткові Верлена є й прозаїчні твори, які звичайно поділяють на дві групи: «прозу уяви» й автобіографічну. До першої належать «Записки вдівця» (1886), різнорідні мініатюри якої були написані в основному впродовж 1883-1884 років. Автобіографію Верлена складають такі твори, як «Мої лікарні» (1891), «Мої в’язниці» (1893) і «Сповідь», котру поет так і не встиг завершити.

8 січня 1896 року від кровотечі легенів Поль Верлен помер у лікарні. Натовп літераторів і шанувальників його таланту супроводжував труну з тілом поета від церкви Сент-Етьєн дю Мон на цвинтар.

 

6. Слово вчителя.

У липні 1873 року в Брюсселі Верлен перебував у в’язниці, куди він потрапив після пострілу в А. Рембо. Саме в цьому похмурому місці він написав вірші своєї найкращої поетичної збірки «Романси без слів» (1874), яка складається із циклів «Забуті арієти» і «Бельгійські краєвиди».

«Романси без слів» — вершина імпресіоністської лірики Верлена. Збірка є серією замальовок, мотивів, фрагментів, пейзажів. Імпресіоністська суб’єктивація та дематеріалізація дійсності сягає в ній найвищого ступеня. Вдосконалюється майстерність нюансування образу, зростають гнучкість і задушевність поетичної інтонації.

 

7. Виразне читання поезії П. Верлена «Забуті арієти».

(Учитель або учень декламують вірш у перекладі М. Лукаша (чи іншому на вибір учителя).)

Забуті арієти

Це захоплене зомління,

Це закохане томління,

Хвильні трепети лісів

У руках вітрів пестливих

I між віток шелестливих

Хор сп’янілих голосів.

 

О, цей шелест, шемріт, шепіт,

Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет,

Журкіт, муркіт, свист і писк,

Трав розмайних шевеління,

Шум води по моховинню,

По камінню плеск та блиск...

 

Хто ж до всього того шуму

Вплів мотив тривоги й суму,

Жаль снує душа — чия?

То, напевно, ми з тобою

День прощаємо журбою,

То душа твоя й моя!

 

8. Словникова робота.

Арієта — різновидність арії. Це невеличка арія з пісенним характером мелодії. Так називається й інструментальна п’єса наспівного характеру.

 

9. Аналіз поезії.

—  Чи можна визначити тему цього вірша? (Чітко визначити тему важко. В поезії відображені почуття ліричного героя.)

—  Якою зображено природу? (Вона прекрасна й таємнича. Герой неначе зливається з нею.)

—  Які художні прийоми використовує автор? (У вірші багато іменників та прикметників, що передають відчуття і допомагають «побачити» різні предмети. Використано прийоми алітерації, за допомогою якого передаються звуки природи: шуми («I між віток шелестливих», «О, цей шелест, шемріт, шепіт», «Трав розмайних шевеління, Шум води по моховинню» тощо); плеск води («По камінню плеск та блиск.»). У вірші багато сонорних звуків («м», «л», «в»), що створюють протяжність оповіді; звуки «з», «р» вносять у тло поезії нотки неспокою, чогось різкого); прийом асонансу (звуки «о», «у») створює ефект милозвуччя, який набуває особливого змісту в поєднанні з алітерацією.)

—  Який настрій вірша? (Меланхолійний, адже до шуму вплітається мотив тривоги й суму. Може, за нездійсненними надіями, сподіваннями. Відчувається якась загадковість і недомовленість. «То, напевно, ми з тобою / День прощаємо журбою, / То душа твоя й моя!» Сама назва нагадує про сум, адже арієти забуті. Виникає запитання: «Ким?».)

—  Які асоціації викликає у вас цей вірш? (Він схожий на фрагмент меланхолійної мелодії.)

—  Знайдіть риси імпресіонізму в поезії. (У вірші передається відчуття ліричного героя, відчувається ліризм оповіді, перед нами — мить внутрішнього буття ліричного героя; у поезії воєдино зливаються слова і звуки, сугестійні настрої.)

 

10. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче...»

(Учитель або учень декламують вірш у перекладі М. Рильського (або іншому на вибір учителя).)

Так тихо серце плаче...

Тихенький дощ падає на місто...

Артюр Рембо

Так тихо серце плаче,

Як дощ шумить над містом.

Нема причин неначе,

А серце ревно плаче!

 

О, ніжно як шумить

Дощ по дахах, по листю!

У цю тужливу мить

Як солодко шумить!

 

Відкіль цей плач, не знати,

В осиротілім серці?

Ні зради, ні утрати,—

Відкіль журба, не знати.

 

Найтяжчий, певне, сум —

Без гніву, без любові,

Без ревнощів, без дум —

Такий нестерпний сум.

 

11. Аналіз поезії.

—  Які слова служать епіграфом вірша? (Рядки з поезії А. Рембо, друга П. Верлена. У них теж лунає тема дощу.)

—  Визначте, про що цей вірш? (У вірші мова йде про плач дощу, що підсилює внутрішню драму ліричного героя, плач його знедоленого серця.)

—  Який настрій вірша? (Сумний, меланхолійний. Настрій підкреслюється погодою: адже дощ часто викликає сум.)

—  Який художній прийом використовує автор? (Прийом психологічного паралелізму: явище природи і настрій ліричного героя співпадають.)

—  На вашу думку, звідки у вірші сумні настрої? (Сум йде від «осиротілого серця», яке «тихо» й «ревно плаче».)

—  Визначте художні особливості поезії. (Перед нами — зразок імпресіоністичної поезії. Це вірш-відчуття, вірш-враження від пережитого й споглядання природного явища. У творі сумні слова, що передають тугу ліричного героя, неначе тануть у шумі дощу, який передається за допомогою прийому алітерації (у кожному рядку повторюються шиплячі звуки «х», «ч», «ш», «щ», «ж»). Прийом асонансу з повторюваними голосними «а», «о», «у», «і» та сонорні звуки (алітерація) «л», «м», «н» створюють ліризм оповіді та витонченість письма. Для надання музичності віршу Верлен широко використовує повтори («Як дощ шумить над містом», «О, ніжно як шумить», «Як солодко шумить!»; «Ні зради, ні утрати...»; «Без гніву, без любові, / Без ревнощів, без дум...»). Твір надзвичайно живописний і створює враження розмитої картини, відчуваються сугестійні настрої (зокрема, навіювання смутку).)

 

12. Слово вчителя.

У 1882 році Верлен публікує вірш «Поетичне мистецтво», що увійшов до збірки «Колись і недавно». Поезія ніби подає теоретичне обґрунтування тих особливостей стилю Верлена, які намітилися в «Сатурналіях» та «Вишуканих святах» і повністю втілилися в «Добрій пісні» й особливо в «Романсах без слів». Вірш був написаний з нагоди 200-річчя виходу у світ трактату «Поетичне мистецтво», створеного теоретиком класицизму Ніколя Буало.

 

13. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво».

(Учитель або учень декламують вірш у перекладі Г. Кочура чи іншому на вибір учителя.)

Поетичне мистецтво

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

 

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів — сп’янілий:

Він невиразне й точне сплів.

 

В нім — любий погляд з-під вуаллю,

В нім — золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

 

Люби відтінок і півтон,

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

 

Винищуй дотепи гризькі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних —

Від нього плач в очах блакиті.

 

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко можуть завести.

 

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун чи то глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

 

Так музики ж всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав — шукати

Нову блакить, нову любов.

 

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м’ята і чебрець.

А решта все — література.

14. Аналіз поезії.

Проголошення нових тенденцій у поезії

— Які нові тенденції в поезії проголошує Верлен у своєму вірші? (Перш за все поет заперечує принцип раціоналізму в мистецтві. Головним для нього є інтуїція, за допомогою якої й можна осягнути таємничість світу як природи, так і людських почуттів.)

— У яких рядках проголошується принцип нової поезії? («Найперше — музика у слові!»)

— Знайдіть рядки, в яких говориться про нову рису поезії — музикальність? («Бери ж із розмірів такий, / Що плине, млистий і легкий, / А не тяжить, немов закови».)

— Чого досягається використанням музикальності? (Уривок від слів «Бо наймиліший спів — сп’янілий» до слів «На небі, скутому печаллю».)

Пошуки загадкової сутності речей

— Що стає головним для поета: реалії предметів чи асоціації та враження, які вони викликають? (Звичайно, асоціації. «В нім — любий погляд з-під вуаллю, / В нім — золоте тремтіння дня / Й зірок осіння метушня / На небі, скутому печаллю».)

— Що говорить автор про пошуки загадкової сутності речей? («Щоб вірш твій завше був крилатий, / Щоб душу поривав — шукати / Нову блакить, нову любов. / Щоб мчав, де далеч непохмура, / Де чари діє вітерець, / Де пахне м’ята і чебрець...».)

—  Якими словами поет говорить про відображення емоцій та настроїв? («Люби відтінок і півтон,/ Не барву — барви нам ворожі: / Відтінок лиш єднати може / Сурму і флейту, мрію й сон».)

— Подумайте, яке значення має зміна ритму в останніх рядках. (Синтаксична фігура умовчання в передостанньому рядку і зміна ритму в останньому неначе проводить ту межу, що існує між раціоналістичною літературою і «справжнім поетичним мистецтвом». Для письменників-раціоналістів завжди все є зрозумілим і конкретним. А поетам, на думку Верлена, нічого не ясно, оскільки вони можуть лише відчувати духовну сутність світу, що приваблює їх своєю таїною. Справжня поетична натура тільки мріє про «нову блакить», котра є втіленням особливої дійсності, зрозумілої лише поетам.)

 

15. Коментар учителя.

У «Поетичному мистецтві» в наспівних, ритмічно витончених віршах, що своєю якістю мали показати можливості нової поетики, Верлен протиставляє музичність вірша визначеності його смислу, закликає до максимального нюансування зображення і демонстрації відтінків. Замість барв певних тонів суттєвими виявляються переходи, напівтони. Саме звідси гасло «Найперше — музика у слові!» — адже музика знищує чіткість граней у зображуваному. Верлен закликає позбавитися у віршах розуму й дотепності, сміху й красномовства, оголошує війну римі як пустому брязкальцю. Вірш, за Верленом, цінний лише своєю безпосередністю, за умови, однак, що він прагне до «нової блакиті», «далечі непохмурої».

Правила традиційного французького александрійського (силабічного) віршування вимагали певної кількості складів у рядку та наявності рим, мова мала «підкорятися» розміру. Верлен же піддавав сумніву рими, мірність вірша й демонстрував можливості «неправильностей». Повтори, внутрішні рими, системи співзвучних голосних (асонанси) і приголосних (алітерації) — все це створює ефект справжньої музики слова. Мова тут покликана навіювати, а не описувати чи доводити. Поет вплітає у вірш просторіччя, архаїчне мовлення й мовні «неправильності». Це створює ілюзію абсолютної спонтанності й мовної інтимності. Верлен розчленовує александрійський вірш за допомогою незвичних цезур і неочікуваних переносів таким чином, що часом здається, ніби вірші переходять у прозу. Саме Верлен проклав шлях верлібру поетів-символістів.

«Поетичне мистецтво» було сприйняте молодими поетами-символістами як справжній маніфест, хоча сам Верлен застерігав послідовників від буквального наслідування його настанов.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ

1. Проблемне завдання.

— Спробуйте визначити новаторство П. Верлена у розвитку поезії XIX століття.

 

2. Узагальнююче слово вчителя.

Верлен посідає особливе місце у французькому символізмі. Будучи визнаним метром, поет усе ж не був головою і теоретиком цього напряму, як С. Малларме. Міцніше, ніж будь-хто з найвідоміших символістів, Верлен тісно пов’язаний з імпресіонізмом. Він намагався не стільки створювати символи, скільки передавати враження. Поетичний образ Верлена найчастіше будується з найбуденніших деталей, фрагментів побаченого та сприйнятого.

Новаторство Верлена як поета полягає в наданні поетичному слову небаченої раніше музичності та сугестивності, збагаченні ритміки вірша. Верлен був одним із перших, хто звернувся до «вільного вірша» — верлібра («vеrs lіbrе»).

Високу оцінку творчості П. Верлена дав відомий французький письменник А. Франс: «Цього поета не можна сприймати як людину зі здоровим глуздом. Ви стверджуєте, що він божевільний? Я теж думаю так. Він божевільний поза будь-яким сумнівом. Але обережніше, тому що цей божевільний створив нове мистецтво, і немає нічого неймовірного, якщо про нього колись заговорять, як говорять тепер про Франсуа Війона, на котрого він настільки схожий. Це був найкращий поет свого часу».

Поетичною майстерністю Верлена захоплювалися І. Франко та Леся Українка. Його вірші українською мовою в різний час перекладали І. Франко, П. Грабовський, М. Вороний, М. Зеров, М. Рильський, М. Терещенко, М. Лукаш, Г. Кочур та ін.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити напам’ять один з віршів П. Верлена (на вибір учнів); виконати письмовий аналіз поезії П. Верлена (на вибір).

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про життєвий та творчий шлях А. Рембо.





загрузка...
загрузка...