ДЖИНИ - ВІКТОР ГЮГО - Хрестоматія з зарубіжної літератури

Як журавлі в час осені глухої

Летять з піснями в сонячну країну,

Так, вирок долі кленучи лихої,

Кружляють скорбні тіні... Данте


Поснули

Шпилі.

Здрімнули

Жалі.

Мов хворе,

Спить море

Просторе

В імлі.


Що це?

Шепіт Зусібіч,

Млосний трепет —

Дише ніч,

Мов тремтяче

Дух чий плаче,

З пекла наче

Рветься пріч.


Цить! — забриніло

Так тонко щось...

Це карлик — сміло

То стриб, то ковзь

На ніжці одній

Понад голодні

Морські безодні,—

Дзвінком зайшовсь.


Гук грімкіше, ближче;

Доли стугонять —

Дзвін заклятий кличе

Поторочей рать?

Може, юрби дикі

То здіймають крики?

Раптом — без'язикі...

Знов, шалені, мчать!


Ой, джини! Пекла подих!

Мов гомонять гроби!

Тікаймо вниз по сходах

Від лютої грізьби!

Ураз ліхтар мій гасне,

І тінь — привиддя жасне —

Стіною як не шасне

До сволока різьби.


Джинів рій несамовитий —

Хто звільнив його з тенет? —

Тиси заходивсь трощити.

То зайнявся очерет!

Зграя ця тисячокрила

Небо хмарою окрила,

Наче смертю, ще й вчепила

Збоку блискавки багнет.


Вже рев передових загонів

Над нами! З реготом орда

Відьом, вампірів та драконів

Подвір'я наше обпада.

Потуга їх — о, чорні лави! —

Гне крокви, ніби вітер трави,

І двері старовинні ржаві

З завісів мало не скида.


Звірячі зойки! клекіт! плач жахливий!

Пекельне кодло туча принесла

І швиргонула на будинок зливи

Бридкого сім'я темряви та зла!

Стіна дрижить; от-от із підмурівку

Змете й покотить всю мою домівку,

Як перекотиполе в переднівку,

Вихрища осоружного мітла.


Рятуй, пророче! Як рукою

Розвієш напасть, мовби чар,—

Впаду смиренно сивиною

Я перед твій святий вівтар.

Вогонь хай гаспиди вечірні

Не вергають на двері вірні,

Хай шиби внутрішні й надвірні

Не виб'є тлумище почвар!


Пронеслись! Нечисте військо

Утікає! Як хотів

Чорнокрилий той вихрисько

Дім змести — і не зумів!

Та ще мов бряжчать кайдани.

Ще в дібровах вітрюгани

Гнуть тисячолітні стани

Переляканих дубів.

Подаленіли гуки.

Десь лемент навісний

Перелетів за луки,—

І спробуй розрізни:

Чи то цвіркун в долині

Розсюркотівся нині,

Чи по даху, по цині,

Лускоче град дрібний?


Серця вже не краю.

Дивно даль гука,

Мов з арабів краю,

Лине спів ріжка;


Мерехтить зірниця,

І дитині сниться

Золота жар-птиця

З райського садка.


Уже останній

Пекельний рій

Зникає в хлані,

Дірі земній,—

Так, обважнілі,

Шепочуть хвилі,

Злетіть безсилі,

Як стих борвій.


Це зітхання,

Ця жура

До світання

Завмирає.

Наче срібні

Та жалібні

Сльози дрібні

Хто втирає.


Мла гине

Нічна...

Все плине,

Мина;

Розтала,

Пропала

Оспала

Мана.

Переклав з французької ОЛЕКСАНДР МОКРОВОЛЬСЬКИЙ