Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ПЛАТ, Сільвія

(1932 - 1963)

ПЛАТ, Сільвія - творчість письменника

ПЛАТ, Сільвія (Plath, Sylvia - 27.10.1932, Бостон, шт. Массачусетс — 11.02. 1963, Лондон) — американська поетеса.

Усі розмови про Плат починаються з констатації того, що творчість поетеси тісно пов'язана з її біографією і відзначається перш за все певною сповідальністю та рефлексійністю. Великою мірою цьому сприяє не тільки вражаючий біографічний матеріал, а й емотивна насиченість, виразність її поезії. Така оцінка будується, головно, на думках, висловлених у передмові до поезій Плат. Її вчителем Р. Лоуеллом. Дослідники 80-х підкреслюють, що ще важливіше, як видобувала Плат персоналістичний міф із простої автобіографії. Висловлюється думка, що за впливом на сучасників її можна порівнювати з Е. Хемінґвеєм у 20-х pp. І вже це свідчить про комунікативну соціальну значущість нею написаного. Йдеться про стрижневі мотиви, невідривні від сутності жіночого єства, водночас зосередженого і на такому природному материнстві, коханні, життєтворенні, і на тих громадських суспільних проявах, що також стають органічними і все більш суголосними феміністським настроям, які посилились у США у 60-х pp.

Життєвий шлях Плат був непростим. її батьки емігрували до США з Німеччини (батько — відомий біолог-ентомолог, дослідник і автор книжок про бджіл) та Австрії (родина матері). Батько викладав у Бостонському університеті, забезпечив дочці щасливе та безхмарне дитинство. Майбутня поетеса була обдарованою, вродливою, інтелектуально розвиненою. Її вірші вперше було опубліковано у «Бостон Санді Геральд», коли авторці виповнилося лише 8 років. Саме в цей час помер від прогресуючого діабету батько. Мати, зберігаючи свій статус викладачки німецької мови у Бостоні, переїхала до Велслі, де родина перебувала під патронатом батьків Аурелії Плат.

Подальше навчання Сільвії перетворилося на суцільний тріумф: постійна відмінниця, вона не тільки публікувала свої твори і нотатки в журналах, а й вигравала гранти і премії, які забезпечили їй можливість не лише здобувати престижну освіту, а й виступати певний час у ролі редактора нью-йоркського журналу «Мадемуазель»; згодом Фулбрайтівський грант уможливив її навчання у Кембриджі.

У Кембриджі Плат навчалася два роки, подорожувала Європою. У лютому 1956 р. вона зустрілася з Тедом Х'юзом, англійським поетом-лауреатом, чиї вірші справили на неї глибоке враження, знайомство — ще більше. Вона писала брату: «Я читаю поезію, якої ще ніколи не знала; і це прекрасно, тому що тепер я така впевнена в собі і поєднана любов'ю з єдиним у світі чоловіком, котрий вартий мене». У 1956 р. вони побралися. Провели місяць в Іспанії, потім оселилися у Кембриджі, де Плат продовжувала навчання, а Т. Х'юз — викладання. У 1957 р. подружжя повернулося у США, де Плат викладала англійську у рідному Смітонівському коледжі, а Т. Х'юз вів творчий курс у Массачусетському технологічному. Проте інтенсивна викладацька діяльність не залишала ні часу, ні сил для власної творчості, тому подружжя повернулося в Англію. У 1959 р. у них народилася донька Фріда Ребека, майже одразу вийшла перша збірка віршів Плат «Колос»(«The Colossus», 1960). Вона розпочала роботу над романом «Дисгармонія дзвону», який вийшов друком у 1963 р. під псевдонімом Вікторія Лукас. Тоді подружжя купило будинок у Девоні, з'явилася друга дитина, син Ніколас Фаррар,— і вони розлучилися, оскільки Плат не могла пробачити чоловікові подружніх зрад. Залишившись із двома малюками, Плат інтенсивно працювала над наступною збіркою поем «Аріель» («Ariel»), про що повідомляла матері: «Я пишу найкращі вірші у моєму житті, вони зроблять мені ім'я». Слова поетеси виявилися пророчими, проте вона до слави не дожила, вчинивши самогубство у лютому 1963 р. — отруїлася газом.

Дві збірки віршів Плат видав згодом Т. Х'юз («Перетинаючи води» — «Crossing the Water», 1971; «Зимові дерева» — «Winter Trees», 1971), а ще через 10 років — «Вибрані поеми» («Collected Poems»); «Листи додому: Кореспонденції 1950— 1963» («Letters Home») видала мати поетеси А. Плат. У 1977 р. скомпоновано книгу прози «Джонні-страх і Біблія снів» («Jonny Panic and The Bible of Dreams»). У 1982 p. за редакцією Т. Х'юза і Маккелоу видано щоденники поетеси, але далеко не все, що після неї залишилося, оскільки Т. Х'юз знищив багато паперів, мотивуючи це своїм бажанням уберегти дітей від зайвих моральних травм. Залишилися також і фрагменти двох розпочатих романів.

Отже, життя коротке, блискавичне, з трагічним фіналом, а потім — гучна посмертна слава, у якій неординарність біографії, безумовно, відіграла значну роль. Глибша причина криється в самій творчій спадщині, у віршах цієї непересічної поетеси.

Її поезія позбавлена однозначності. Кожний поетичний засіб, прийом, хід — полісемантичні. Кілька віршів присвячено бджолам (адже батько був усесвітньо відомим знавцем цих прекрасних комах), наприклад, «Прибуття скриньки з бджолами». І буденний, реалістично описаний процес набуває багатозначності, не втрачаючи свого первинного прямого значення: бджоли стають символами таких віддалених від їхнього існування речей і явищ, як становище рабів, яких перевозили в трюмах пароплавів, або збудженого натовпу, позбавленого індивідуальних голосів.

У віршах Плат вражає сила та виразність емоцій, вир глибинних пристрастей, у якому персональне злите з зовнішнім світом, а точніше — індивідуальність постає, вирізняється, висловлюється на весь голос як духовна матерія, зіткана із зовнішнього та внутрішнього світів, що їх просто не можна розділити, розірвати, роз'єднати. І це трагічне злиття відбувається у глибинах підсвідомого, яке — саме внаслідок творчого процесу — стає для читача набутком його раціонально-чуттєвого сприйняття.

Природа, материнство, біблійний світ — органічні сфери поетеси, де поєднано високе і низьке, профанне і сакральне, метафора, що матеріалізується, і констатація об'єктивного, що переростає у символ. Принесені в лікарню тюльпани («Тюльпани», 1961), що, на відміну від численних байдужих, вбраних у безбарвне біле сестер, спостерігають за хворою, а їхня червоність промовляє до ран, суголосна їм. І саме вони, живі яскраві квіти, змінюють атмосферу навколо хворої, від них теплішають стіни. І вода, яку вона п'є, набирає смаку, стає теплою і солоною, як море, і тече з такої далекої країни, як здоров'я... Сік чорниць ( «Чорниці», 1961) — то їхня кров, що зволожує пальці та породжує з ними непрошене кревне сестринство. Місяць — батько ліричної героїні («Місяць і ялинка», 1961), хмари розквітають блакитно й містично обабіч облич зірок, а трава залишає на її ногах власну тугу — так, ніби вона є Богом.

Її материнство — сучасне й одвічне, однаково зриме, відчутне і в сучасному інтер'єрі («Любов тебе, немов годинничка товстого й золотого накрутила» — «Ранкова пісня», пер. О. Мокро-вольського), і в атмосфері біблійній:

Абстрактні поняття ширяють у просторі, мов

тоскні янголи:

Ніс або око здалися б нестерпно вульгарними

На безтілесно зяючих овалах їхніх парсун.

їх осяйна білина нетутешня — її порівняти годі

Із снігом, з випраною білизною

чи з будь-чим таким земним.

Ні, вони, безумовно, реальні — Добро. Істина.

Чисті й корисні, неначе вода переварена,

Нечуственні, наче таблиця множення.

А моя доця знай собі усміхається.

Вона в цьому світі лише півроку, але вже може

Колисатись між них чотирьох, як у ковдрі,

за кінці підвішеній:

Масивне поняття зла, що чатує при ліжечку.

Важить далеко менше, ніж біль у животику,

Любов — то зовеш не теорія, а мама і молочко.

Бідні паперові небожителі пішли

не за тою зорею.

їм би до колиски якого-небудь Платона

з ліхтарнею в лобі.

Хай би потрясали його душу своїми чеснотами.

Але яка ж би то дівчина розквітла в такій

компанії?

(«Волхви», пер. О. Забужко)

Отже, сакральне і профанне пов'язано на якихось незвіданих (мабуть, архетипних) глибинах, там, де так само пов'язуються пафос та іронія, буття і смерть, життєдайність материнства і смерть-воскресіння...

«Жінка-Лазар» — один із хрестоматійних віршів Плат, бо в ньому можна вважати сконцентрованою її міфопоетику. З одного боку, він ніби сповідальний, бо в основу покладено суто автобіографічні факти, про які авторка щиро повідомляє, запрошуючи до обговорення читача. Йдеться про дуже болючу для Плат тему самогубства. Адже вперше вона спробувала накласти на себе руки ще замолоду, під час навчання у коледжі, коли, здавалося б, її самореалізація здобувала громадське визнання, життя йшло до процвітання та благополуччя. Тоді дівчину врятували, і після психотерапії та лікування електрошоком вона повернулася до навчання і творчого життя. Була ще одна подібна спроба. Третя стала останньою, і «Жінку-Лазар» («Lady Lazarus», 1962) написано, мабуть, незадовго до неї. Смерть — одна із центральних тем поетеси.

Вмирати —

Це мистецтво, як і все інше.

Я вмираю винятково добре.

Я вмираю — аж гай шумить.

Я вмираю по-справжньому, не на мить.

Мабуть, ви б сказали, це покликання в мене.

(Пер. О. Мокровольського)

Постала з небуття лірична героїня приходить до тями, вдивляється в себе («Що за нісенітниця — // Розпадатися кожні десять років...»), дивиться на себе збоку («Юрба, хрумкаючи арахіс, // Штовхається, щоб побачити, // Як розкутують мені руки й ноги — // Великий стриптиз»), дивиться очима лікарів («Я ваш опус, // Ваша коштовна//чистого золота дитина»)... Тут немає згадок про щось у минулому, що викликало трагічний вчинок. Але є обстановка, атмосфера розіп'ятої чуттєвості, в якій не може існувати тонка натура.

Далі у свідомості героїні відбуваються перетворення, до яких долучається і читач:

Так, так, гер Доктор.

Так, гер Ворог.

І смерть стає невідворотною, особистісний персональний акт вливається в загальнолюдську трагедію Другої світової війни, коли люди палають у печах, перетворюючись у «брусочок мила». Цей прийом перетворення персонального на загальнолюдське — один із провідних, вражаючих у поетиці Плат, що перетворює її візіонерство, певне пророцтво на сповідальність у високому сенсі слова.

Один із найоригінальніших творів «Тато» («Daddy»), який містить, здається, чи не всі мотиви-привиди, що мучили душу поетеси. І тут повна імітація сповідальності, через яку врешті-решт і пробивається найщиріша правда душі. У виступі на Бі-Бі-Сі Плат представляла поему «Тато» як контроверзійну сповідальній, як «структуровану поезію». Це поема, розказана дівчиною з комплексом Електри. Її батько помер, а вона вважала його Богом. Стосунки ускладнені також тим, що батько був нацистом, а в матері, мабуть, є єврейська кров. «У доньці ці два потоки зустрічаються і паралізують один одного — вона має розіграти невеличку жахливу алегорію, аби звільнитися від цього».

Стрижневий момент поеми — любов-ненависть доньки до померлого батька, під владою якого вона почувається скутою все життя:

Чорний черевику, що в нього я,

Неначе хвора й бліда нога,

Тридцять років була закута,

Заціпеніла, не годна дихнути.

(Пер. О. Забужко)

З плином твору виявляється, що йдеться не про особисті відносини, і навіть не про розрив поколінь, а про органічне перехрещення історії загальнолюдської, суспільно-політичної й екзистенціальної. Адже для ліричної героїні батько-німець («Дуже рівненько підстрижені вусики,// Арійські очі, яскраво-сині») з пересічного польського містечка (так само, як і батько самої поетеси) ідентифікується з Фашистом, слугує узагальненим образом фашизму (і це все не збігається з родинними обставинами, але передає ту духовну атмосферу, в якій виросла Плат і де суб'єктивно переживали провину фашизму).

З клубка відносин висотуються нові нитки: адже йдеться не лише про пригнічування душі батьківським авторитетом, фашистським антисемітизмом, а ширше — антигуманністю. Ще одна нитка в заплутаному вузлі відносин, що з нього не може визволитися героїня — «чоловік у чорному, котрий розгриз навпіл // Моє червоне серденько» — стосунки чоловічо-жіночі. І на цьому тендерному мотиві варто зупинитися детальніше, бо саме він веде у сокровенну поетичну скарбницю Плат.

Ускладнене ставлення до батька ніби продовжується, розвивається у взаєминах із чоловіком («Тед ... (замінник) заступник мого батька», — пише вона у щоденнику). У заміжжі жінка (як це й годиться за природою) шукала опори, прихистку. Жінка-поетеса воліла мати за чоловіка генія, колоса чи Бога (це з щоденника), при тому сучасна жінка-поетеса сама прагнула бути генієм, колосом, Богом.

Спочатку Т. Х'юз і сприймався як Бог, чоловік-творець, поет-домінант, основа маскулінної культури, яку філолог П. знала достатньо: адже всі її студії, читані нею курси базувалися на чоловічій творчості: Н. Готорн, Г. Мелвілл, Г. Джеймс, В. Б. Єйтс, Т. С Еліот, В. X. Оден, А. Рейсом, Е. Камінґс, Е. По, А. Стрінберг, Дж. Джойс, Ф. Достоєвський... І лише дві жіночі постаті — М. Мур та Е. Бішоп. Х'юз надихнув її на глибше ознайомлення з творчістю В. Шекспіра. її наставниця студентських років Д. Крук згадувала, що кожен прочитаний текст ставав для Плат інтимно близьким, вона пропускала його крізь себе. Сама ж поетеса розглядала голос як категорію, у яку її тіло переходить через мову, створюючи у вербальній формі іншу особистість.

Отже, особисте життя, «я» в усій його повноті, зокрема, в жіночій іпостасі, зливалися воєдино на рівні свідомості та підсвідомості, утворювали ядро, фундамент, підґрунтя життя. Це надавало незвичайних обертонів, надзвичайного напруження подружньому співіснуванню, перетворювало його для жінки на постійне відстоювання і відновлення себе, свого «я», своєї роздвоєної жіночої поетичної сутності у слові та образі. Підтримки своїй жіночій поетичності Плат шукала у спорідненій душі, у своєрідного прототипа — Е. Дікінсон. І ще один феміністичний попередник — В. Вулф. Саме в неї Плат хотіла навчитися передавати «плазму життя». Більше того, В. Вулф і Д.Г. Лоуренс стали ніби повноправними членами родини поетів: Лоуренс — улюблений автор Х'юза, викликав велику зацікавленість П. саме своєю чоловічою характерністю світосприйняття, В. Вулф — жіночим проникненням у сутність життя. Ця дуальність — прийняти чоловіка-домінанта і зреалізувати власне «я» — пронизує поезію, слово, образ, надає їй неослабного напруження, трагічності, заворожує читача, відображається у компонентах поетичного стилю дзеркала роздвоєних персонажів, інтерес до двійників, зокрема Достоєвського, до дуалізму Т. Манна, епіграм Ф. Ніцше). В одній зі своїх студентських робіт «Адвокат диявола «вона зізнавалася, що конфлікти і дихотомії Достоєвського відлунюють в її голові, в іншій роботі — «Магічне дзеркало: Вивчення подвійності у двох романах Достоєвського» вона описує роздвоєність як спробу віднайти ідентичність, як емблему «фундаментальної дуальності людини» : доходить висновку, що роздвоєність не просто висвітлює стан душі героя Достоєвського, а становить зерно його «полемічної філософії», його світобачення, таке суголосне її власному.

Така філософська насиченість емоційно напруженої поезії сприяє її великому успіху в різноманітної читацької аудиторії.

Українською мовою ряд поезій Плат переклали М. Тарнавська, О. Мокровольський і О. Забужко.

 

Т. Денисова