МЕНСФІЛД, Кетрін

(1888 — 1923)

МЕНСФІЛД, Кетрін - творчість письменника

МЕНСФІЛД, Кетрін (Mansfield, Katherine; автонім: Бічем, Кетлін — 14.10.1888, Веллінгтон, Нова Зеландія — 09.01.1923, Фонтенбло, Франція) — англійська письменниця.

У новелістиці Менсфілд у центрі уваги — внутрішній світ людини, найтонші відтінки її настроїв. Менсфілд називають однією із послідовниць А. Чехова в англійській літературі. Вона пише лаконічно та стримано, звертається до найбуденніших подій життя нічим непримітних людей, за буднями життя вміє бачити великі людські драми, приховані від неуважного та байдужого погляду. Психологічна новелістика Менсфілд, що поєднує традиції реалістів XIX ст. з художніми відкриттями модерністів першої чверті XX ст., відзначена рисами нового світосприйняття і поетичного мислення, властивого Менсфілд, чий талант з особливою силою проявився у повоєнні роки, — посутній вклад у розвиток і оновлення англійської художньої прози.

За своє недовге життя Менсфілд опублікувала декілька збірок оповідань: «У німецькому пансіоні» («In a German Pansion», 1911), «Щастя та інші оповідання»(«Bliss and Other Stories», 1920), «Пікнік та інші оповідання» («The Garden Party and Other Stories», 1922); посмертно вийшли: збірка «Гніздо голубки» («The Dove's Nest», 1923), «Щоденники Кетрін Менсфілд» («Journal of Katherine Mansfield», 1927), «Листи» («The Letters of K.Mansfield», 1928), «Нотатники» («The Scrap-Book of Katherine Mansfield», 1930), а також «Листи Кетрін Менсфілд до Д. М. Маррі» («Katherine Mansfield's Letters to J. M. Murry», 1951). M. є автором багатьох критичних статей, оглядів, нарисів, що публікувалися в англійській періодиці (журнали «Ритм» — 1911—1913; «Ате-неум» — 1919).

Народилася Менсфілд у родині банкіра у Новій Зеландії, що входила до складу Британської імперії. Тут, у розташованому неподалік від Веллінгтона містечку Карорі, проминули її дитинство і рання юність. Атмосфера добробуту і водночас відчуття віддаленості, відірваності від великих центрів цивілізації були притаманні життю людей того середовища, до якого належала Менсфілд. У чотирнадцять років її відіслали для закінчення освіти у метрополію та влаштували в закритий і вельми престижний навчальний заклад у Лондоні. Тут, у Куїнз-коледжі, вона вивчала літературу і займалася музикою. Виявила жваве зацікавлення поезією, захоплювалася символістами, зачитувалася Вайльдом. Три роки, проведені в Куїнз-коледжі, прилучили Менсфілд до світу мистецтва, однак питання про те, якому видові мистецтва — літературі чи музиці — вона збирається віддати перевагу, поки ще не було вирішене.

У 1906 p. Менсфілд повернулася на батьківщину, але зостатися на все життя у Новій Зеландії уявлялося їй уже неможливим. Батьківську згоду на від'їзд вдалося отримати лише тоді, коли їй виповнилося двадцять років. Нова зустріч з Лондоном видалася не настільки приємною, як уявлялося здалеку. Довелося самій визначати свій шлях, завойовувати місце в житті. У засобах вона була обмежена, оскільки батько виділив їй суму, достатню для оплати найскромнішої кімнати у кварталі, заселеному дрібними службовцями, котрі працювали у конторах, крамницях та готелях. Перший шлюб із музикантом Джорджем Бауденом 1909 р. виявився невдалим і нетривалим; спроби існувати на літературні заробітки не мали успіху. Менсфілд прийняла пропозицію стати хористкою в оперній трупі, яка гастролювала по провінції. її життєвий досвід поповнився новими спостереженнями над важким і безрадісним життям людей, котрі ведуть постійну боротьбу зі злиднями, зіштовхуються з дрібними, але виснажливими щоденними труднощами та розчаруваннями, втрачають надії та ілюзії. Таке життя довелося вести і самій Менсфілд, що підірвало її здоров'я. Причиною її ранньої смерті став туберкульоз.

Певний час Менсфілд довелося жити в курортній місцевості у Баварії, де вона проходила курс лікування у Ворісгофені. Враження тих днів відобразилися у мотивах і образах оповідань збірки «У німецькому пансіоні». Твори, що ввійшли сюди, спочатку публікувалися в журналі «Нью Ейдж». Ці перші спроби позначені певним впливом натуралістичної естетики, яку Менсфілд досить швидко подолала. Поворотним моментом у особистому житті й письменницькій долі Менсфілд стала зустріч із критиком і журналістом Джоном Мідлтоном Маррі, котрий видавав журнал «Ритм». Починаючи з 1911 p. M. публікувала у «Ритмі» свої твори, спілкуючись зі згуртованими довкола нього молодими літераторами, серед яких був Д. Ґ. Лоуренс, поет Р. Брук та інші прихильники нових принципів художньої зображальності. Знайомство з Маррі, який став її чоловіком, його оточенням, допомогло Менсфілд знайти своє творче обличчя, знайти себе як письменника та критика.

Війну 1914—1918 pp. Менсфілд рішуче засудила і сприйняла як потрясіння, що вторглося в життя людей і зробило неможливим ані їхнє повернення до попередніх форм буття, ані попереднє світосприйняття. На війні загинув брат письменниці, був убитий Р. Брук, з котрим її пов'язували дружба і творчі інтереси. У роки війни різко загострилася її хвороба. Починаючи з 1915 p. Менсфілд майже безвиїзно проживала на півдні Франції та в Італії, багато працювала. Всі її кращі твори написані протягом останніх п'яти років життя. Вони ввійшли у збірки «Щастя» та «Пікнік». «Кетрін Менсфілд стоїть на початку... нової ери демократичної літератури, в якій оповіданню належить знайти собі винятково щасливе місце»,— зазначив відомий англійський новеліст Г. Е. Бейте.

В оповіданнях, створених у період 1918— 1922 pp., з найбільшою силою і повнотою розкрилася своєрідність художньої манери Менсфілд і передусім притаманне їй уміння будувати свої оповідання не на основі несподіваних подій, не на екстраординарних випадках і фактах, що привертають увагу, а на психологічних нюансах, фіксації мінливих настроїв. Ліричний підтекст стає опорою сюжетного розвитку в значно більшій мірі, ніж дія. Драматична подія як така може бути просто відсутньою, однак рух того, що відбувається, відчувається в гамі почуттів, барв, півтонів. Буденне життя з його зовні, здавалося би, непримітними подіями таїть у собі щось значне і для персонажів оповідань важливе. Так, в «Подорожі» йдеться про те, як дівчинка Фенелла разом зі своєю бабусею сідає на пароплав, який відпливає на Піктон. На причалі їх проводжає батько Фінелли, а в тому домі, куди стара привозить Фенеллу, їх зустрічає дід. Тепер у цьому домі житиме й дівчинка. Вона здійснила зовсім недовгу подорож — лише одну ніч провела на пароплаві. Увага фіксується на деталях — темна набережна, гудки пароплава, шилінг, який перед розлукою з донькою кладе в її руку батько; відстань між пароплавом і причалом, що дедалі збільшується; вираз обличчя бабусі, її розмова зі стюардом про вартість бутербродів, маленька каюта і верхня полиця — на неї з дивовижною спритністю залазить бабуся; холодний ранок на палубі та білий туман понад берегом. Але за всім цим — значно більше: для осиротілої Фінелли, одягненої в траур за померлою матір'ю, починається нове життя. Вона покидає рідний дім і здійснює подорож у невідоме майбутнє, ще не усвідомлюючи усього драматизму того, що відбувається. В оповіданні «Огірковий розсіл» чоловік і жінка зустрічаються після шестирічної розлуки; їхня зустріч випадкова, а в минулому їх пов'язувало чимало спільного; провадять розмову, щось спливає в пам'яті, але повернення до минулого неможливе. В оповіданні «Щастя» полуда омани спадає з очей героїні, змерхла радість, безповоротно пропало світле відчуття блаженства; відчуття щастя вбите брехнею і лицемірством навколишніх. В оповіданні «Життя матусі Паркер» стару поденницю спіткало важке горе — помирає її онук, єдина близька та дорога їй істота. Але поділитися своїм горем їй немає з ким. Люди безжальні у своїй байдужості. Туга міцними лещатами стискає серце нещасної жінки.

Окремі новели Менсфілд українською мовою переклали М. Роздольська («Маленька гувернантка», 1931), Г. Чикаленко («Філіжанка чаю», 1933; «Молода дівчина», 1935), М. Рудницький («Лекція співу», 1935) — усі опубліковані в західноукраїнських часописах.

 

H. Михальська


загрузка...
загрузка...